Від часу літа аж майже до початку зими блог простоював без записів, обділений моєю увагою. Це зле.

Отож, поділюся декількома корисними і цікавими подіями за останній час. По-перше, записалося пару нових пісень. Тут їх ще немає, але скоро викладу. Наприклад, Міха порадив один ресурс типу Ютубу. Дуже цікаво, наршеті шось нове. Або це я настільки відстала

По-друге, зараз активно займаюся сайтами: створюю, адмініструю і т.д. Таким чином, я нарешті познайомилась з файлами *.po i *.mo ) З ними капець як зручно, а мануалів повно, так що зайвий раз описувати не буду. На радощах навіть переклала IntenseDebate, але потім зрозуміла, що там це не допоможе. До речі, про налаштування цих систем коментування типу Debate i Disqus: чомусь, коли встановлювати їх з нуля, а не імпортувати коментарі, то все нормально, але коли почати імпортувати, то поки дочекаєшся тих коментарів, щоб вони відображались, то здуріти можна. Чого так?

А з мовами там теж не все ок. Щось перекладено, щось ні…

Ось би навчитись самій верстати сайти – було б взагалі круто. Це ж не важко?

Ще зараз маю справу з тиражуванням і дизайном дисків. Сьогодні майже не опозорилась в фірмі тиражування, а тому мені дали правильні формати і розміри макетів обкладинок дисків для тиражу, бо з шаблонів Adobe Illustrator якось не вдалось зробити правильних файлів. Якщо комусь треба – то отут є 1 і тут інший.

Ага, йду завтра на Піккардійську терцію. Такі новини)

Під час готування пирога зі шпинатом чомусь згадалося, як ми ще в школі готували на уроках праці різні страви. І, ясно, що одною з цих страв стало «Олів’є». Нас вчила така старша жіночка Ніна… (з Білорусії, здається).

Словом, ми прийшли у фартушках в кімнату-клас, поділились на дві групи по 10 чоловік, розклали ці всі вже зварені інгредієнти, змішали то докупи, додали майонезу і перемішали. Це відбувалося в 5 класі, і всім було весело, ми собі щось жартували і говорили. А вкінці ми мали пробувати, в кого вийшло краще. Ну і, значить, підходить наша вчителька до того столу, пробує, каже «Ну, нічого так, добре». Підходить до нас, пробує і каже, «А от, девочки, попробуйте тут – ще смачніше». Та група, бачу, скисла, всі сунуть до нас пробувати. А ми всі ж такі веселі і дружні, стоїмо, тішимось. І питає вчителька: «Ну, дівчата, як ви думаєте, чому у вас так смачно вийшло?» а ми всі такі наївні, кажемо: «Бо ми робили цей салат з любов’ю!» А вона так подивилася і каже: «Нє, дєвочки. Це тому, що ви сюди багато яєць положили».

Спочатку я подумала, ну і до чого це згадалось? А потім зрозуміла.

Знаєте, є такий тип людей, який шукає навіть у найменшій дрібниці якийсь глибинний зміст і дуже на цьому зациклюється. Не знаю, чи дуже це схоже з прикладом про яйця, але я от що подумала: деякі речі варто сприймати просто так і радіти цьому – такому як воно є. А якщо шукати в цьому серйозний зміст, то дана річ (пригода, людина…) швидко мине, а ми й далі будемо думати «… але чому ж вона була в моєму житті… і чому так швидко пішла з нього?» Бо, думаю, ті речі, які даються нам для пошуку змісту, ми обов’язково зауважимо, якщо нам це дійсно потрібно.

Фото: http://io.ua/9670770

Після Вадовіц ми приїхали до Чехії, а саме Праги. Всі були потомлені, ми зупинились в готелі, хвилин за 40 від центру, і потрібно було їхати автобусом і метро. Кумедно було, коли ми групою з людей 10 зайшли в автобус, а здачі у водія з наших великих крон не було, тому всі поїхали зайцями, а пізніше ми дізнались, що після 21.00 у Празі чомусь за проїзд ніде не платять. От у нас би так)

Словом, ми довго стояли біля кас у метро, де не було нікого, хто б продавав якісь жетони, а потім з виглядом «русо-турісто» швиденько пройшли через турнікети (там вони просто як перегородки, не перешкоджаючи руху). Метро, звичайно, не те що наше. Отже, вийшли ми біля Карлово наместі (міст) і рушили вздовж Влтави (милозвучна, звичайно, річка). Нічна Прага – звучить гарно… І виглядає теж. Але й невід’ємною частиною нашої поїздки стало спостереження за розвитком стосунків, створенням та розпадом груп, які дружили між собою. Бо саме в Празі все більш-менш почалось. Чому мені це було цікаво. Бо я була там наймолодшою, ну а значить мене це могло або не стосуватись. Або дуже стосуватись. У будь-якому разі, це цікаво навіть відносно власного внутрішнього зростання. Менше з тим, бо ще щось розкажу зайве.

Звичайно, насамперед захоплює архітектура, і не сама вона, а те, як чехи ставляться до своїх пам’яток і поєднують сучасне з минулим. Там є тисячі вже тепер обладнаних бронзових місць, які можна потерти і бажання збудеться, але й також купа сучасних будівель, як, наприклад, танцюючий будинок.

Історію Праги тут писати не буду, а тільки щось, що мені запам’яталося. Скажу зразу, їсти я люблю, а отже запам’яталася старочеська кухня, куди ми пішли на наступний день, замість половини екскурсії з нудною рускою тьоткою.

Тоді в нас почалася насичена програма: відвідали їхній парламент і всі сади навколо нього, вузькі вулички і Карловий міст (там їх 17 шт. мостів, здається), оббігли ледь не все місто. Але про кухню окрема мова J

Часникова, капустяна зупа, кнедлі, тушкована капуста (кисла і солодка), запечена рулька і свинина – це традиційні чеські страви. Крім того пиво там переважно темне і високооборотне. Наприклад, «Master»(18%).

Атмосфера у цьому ресторанчику була затишна: все під старовинне, приглушене світло і Елвіс як на платівці, а також гарна компанія – це було щось! Романтично неймовірно, все наче в казці (це була казка номер один, далі були ще), а також відчутя того, що тебе ніхто не вирве з цієї місцини телефоном чи чимось іще, бо ти – з друзями, ти сидиш і споживаєш капустяну зупку з гуляшем, і найцікавіше – ти і далі продовжуєш бути у казці, бо ви всі разом мандруєте Європою і ділитеся враженнями одне з одним. Що може бути краще?

Назад ми бігли, бо запізнювались на автобус, а тому ознайомлювались з містом ногами і фотоапаратом, але й в цьому було щось особливе. Просто відкриваєш очі і біжиш, бо сказати щось – нема сили: все настільки нове, незвичне і в стилі.

Далі була Баварія…

]]> http://solomkas.org.ua/archives/430/feed 0 http://solomkas.org.ua/archives/424 http://solomkas.org.ua/archives/424#comments Wed, 01 Jun 2011 14:44:26 +0000 Соломка http://solomkas.org.ua/?p=424

Цього року я вперше поїхала в паломництво, яке відбувалося за межами України.

Щоб самій довго не писати:

Паломництво є плановим заходом міжнародного співробітництва між Міністерством оборони України та  Міністерством оборони Франції і проводиться за участю військових з України вже 15 раз підряд. До участі у заходах паломництва запрошуються представники інших військових формувань України, духовенства різних конфесій та представники ЗМІ. У рамках 52 Міжнародного військового паломництва, що відбулось у травні 2010 року, шістнадцять націй – організаторів зібрали разом близько 13 тис. військових паломників з тридцяти трьох країн світу.

Отже, все дуже масштабно і цікаво.

Неможливо охопити все паломництво одною статею. Тому я поділю її на розділи по країнах і містах.

Першою нашою країною, через яку ми в’їхали в Європу, була, ясно, Польща. Трохи постояли на кордоні, години так з дві, але все було ок. Порівняно з іншими країнами Польща не дуже відрізнялася чистотою, природою і таким іншим. Хіба що  злотими відрізнялася. А ще хлопці казали, що польки дуже наївні – вони до них жартували і ті зразу відгукувались J а в нас насупиться і пройде – це точно.

Отже, ми приїхали у Вадовіце – батьківщина Папи Римського Івана Павла ІІ. Приїхали наніч, заселилися в перший готель, а на ранок пішли до Базиліки в центрі міста на площі імені Папи.

По дорозі була спокуса купити пару книжок польською, але оскільки п’єньондзи я не поміняла, то спокуса зразу відпала. Гуляли ми недовго, бо місто маленьке, а це тільки початок, тому в обід ми поїхали до Праги. В Цешині поміняли гроші на крони і купили першого імпортного продукту на заправці.  Далі про Прагу…

Фото моє і звідси

Перше смішне взяте з журналу о. Михайла Димида та його записок.

Наука № 6: Анекдоти, мудрість, надгробні написи, смішне.

Анекдот 1 – Чоловік, коли звичайно, хворіє, то він втікає від лікаря, бо хоче жити. Думає, що якщо не йде до лікаря, то здоровий. Жінка починає наполягати, щоб все ж таки пішов. Ну йде. Лікар бачить, що чоловік справді поважно хворий і кличе жінку та й каже, що чоловік ще проживе рік при умові, що жінка буде слухати, не буде йому заперечувати, давати три рази денно теплу страву. Коли жінка виходить із кабінету, чоловік її питає: «А що сказав лікар»? «Ти скоро помреш» – відповіла жінка.

Анекдот 2 – Одна мати має чотирьох синів. До одного каже: «отче протоієрею», до другого: «отче декан», до третього «владико», а останній син має 150 кг – і люди, коли переходять біля нього кажуть: «О Боже!»

Анекдот 3 – Я не прощу цього до смерти! – Дай Боже тобі довго не чекати!

Анекдот 4 – Я не хочу померти! – Не треба хотіти!

Анекдот 5 – Знаєш, коли політик бреше? – Коли губи ворушаться!

Анекдот 6 – Нехай би висвячували єпископів в жонатому стані. Хай терплять, як всі інші!

Анекдот 7 – Ті, що вже скінчили грішити, можуть іти сповідатися!

Мудрість 1 – Який секрет довголіття? – Треба завжди мати причину, щоб з ліжка вставати.

Мудрість 2 – Каже мати до сина: Іване! Якби я колись тобі радила щось робити проти Божої волі і лягла тобі під ноги, не даючи ходу, прошу: стань на мене і йди, сповняй Боже слово, бо воно важливіше!

Мудрість 3 – Христос нас спас – не думайте, що це жарт!

Мудрість 4 – Гнучка галузка витримає зиму і сніг (японське прислів’я).

Мудрість 5 – Висилаю вас до школи. Ви багато слів знаєте, а хто дасть вам розум?

Мудрість 6 – Після вашої смерті ще буде робота!

Мудрість 7 – Хочете щоб Бог усміхнувся, розкажіть Йому свої плани.

Мудрість 8 – Не введи нас у спокусу – я сам її знайду.

Мудрість 9 – Та, дідько деяких людей не спокушає, вони самі собі дадуть раду.

Мудрість 10 – В Церкві коли дають нагороду то стаєш біднішим: треба самому собі купити хрест, мітру і т.д. – не так як у війську із пагонами отримуєш більше грошей і відповідальність.

Напис на гробі 1. – Я тут лéжу принципово!

Напис на гробі 2 – Не будіть мене!

Напис на гробі 3 – Я казав вам, що я хворий!

Смішне 1 – Смачнішого вселенського архієрея!

Смішне 2 – Іди відважно і говори, щоб той бачив, щоб ти добре говориш: Монсвиня Петро СІХ!

Смішне 3 – Я хочу подякувати всім сестрам, що так гарно наробили коло церкви.

Смішне 4 – Баб од, де тебе поховати? – Зроби мені сюрприз!

16 квітня, напередодні Квітної Неділі, представники Департаменту Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України, за сприяння командування колонії, відвідали Менську виправну колонію для колишніх військових і правоохоронців. У заході взяли участь о. Любомир Яворський, заступник керівника Департаменту, о. Костянтин Пантелей, керівник відділу душпастирства у пенітенціарній системі України, полковник запасу Олександр Мельник, референт Відділу душпастирства Збройних Сил України, та Соломія Щур, прес-секретар Департаменту. У відвідинах пенітенціарної установи взяв участь також Роман Кука, артист Вокально-інструментального ансамблю «Українські Барви».

Цього разу візит мав на меті посприяти усім учасникам зустрічі наблизитися серцем до переживання Страсної Седмиці. Гості установи підготували моління Хресної дороги, яке своїм корінням сягає часів зародження руху паломництва християн у Святу Землю. Вони оформили залу клубу колонії: поставили посередині Розп’яття, у підніжжі якого можна було побачити серце, викладене з шовкової матерії. По краях його горіли лампадки. Текст молитов саме цієї Хресної дороги був колись подарований Патріархом Вартоломеєм Папі Іванові Павлу ІІ. Він відтворює події Спасительних Страстей нашого Господа Ісуса Христа та зосереджує нашу пам’ять, розум і волю на свобідному рішенні прийняти цей Божественний Дар.

На початку перед присутніми виступив полковник Олександр Мельник й ознайомив їх із завданнями та діяльністю Департаменту УГКЦ у справах душпастирства силових структур України у сфері служіння капеланів у війську та для пенітенціарної системи України. Він розповів, зокрема, про підготовку до 53 Військового паломництва до Люрду (Франція), в якому вже 16-й раз поспіль беруть участь представники Збройних Сил та МВС України, а також, вперше, представники Пенітенціарної служби України. «Це місце появи Божої Матері малій дівчині Бернадетті шанується християнами з усього світу, – сказав пан Олександр, – Виникнення паломництва саме військових було пов’язане із спогадами про лихоліття ІІ світової війни та з бажанням відвернення ворожнечі народів».

Опісля о. Любомир Яворський виступив зі словом, в якому постарався роз’яснити суть Хресної дороги та налаштував усіх присутніх на відповідний настрій. “Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене”, - цей уривок з Євангелія від Матея, за словами о. Любомира Яворського, найкраще відображає суть сьогоднішнього нашого приїзду напередодні Великодніх свят.

На початку кожної стації священики читали уривок з Євангелія, після чого кожен з гостей провадив духовні роздуми на тему Страстей, поміж яких звучали духовні пісні під гітару у виконанні Соломії Щур.

Моління Хресної дороги тривало понад годину. На завершення о. Костянтин запросив усіх охочих покласти свою запалену свічечку до підніжжя Хреста. Засуджені з глибоким внутрішнім трепетом підходили до Розп’яття із своєю молитвою, осіняли себе хресним знаменням.

Після молитовної частини відбулося неформальне спілкування духівників із присутніми. Вони добре знають ієромонаха Віталія Котика, який регулярно відвідує цю установу. Напередодні Страсного тижня кожен з них по-своєму переживав цей час, тому спілкування було цікавим та насиченим – охочі ділилися своїми життєвими історіями та просили поради духовної особи.

На пам’ять про відвідини гості залишили DVD із записом про Всеукраїнське паломництво військових і працівників МВС до Зарваниці й образки.

Прес-служба Департаменту Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви

Wordle is a toy for generating “word clouds” from text that you provide. The clouds give greater prominence to words that appear more frequently in the source text. You can tweak your clouds with different fonts, layouts, and color schemes. The images you create with Wordle are yours to use however you like. You can print them out, or save them to the Wordle gallery to share with your friends.

1. Не знаю, що змусить мене в ЖЖ писати частіше. Ділитися пережитим з друзями значно краще. Хоча… Залежить від настрою. Останнім часом настрій неписальний
2. Можливо, це пов”язано з роботою, де я тільки те й роблю, що пишу.
3. Почала вчити арабську. Після європейських мов вона хоч і складна, але цікава. Тут уже, на жаль, нема схожих слів хоча б з латиною. Але ж цікавооо. На разі… (може, хтось має порадити такі книжки?)
4. Часто думаю про щось таке, чого відразу й не напишеш. Наприклад, таке: чому на роботі, де працюєш з одними лише чоловіками, дехто може, наприклад, заздрити тобі, що ти на цій посаді, а не хтось інший? Так мене заторкнуло питання гендерної рівності
5. Завжди маю купу планів на час “коли здам всю сесію”, але потім всі вони кудись пропадають або починають здаватися незначущими.
Словом, легше робити щось під час чогось, ніж щось одне і більше нічого.
6. Я дуже чекаю в гості Галинку!

7. От – чим погані соціальні і інші мережі, що більше й не напишеш, бо решта “рефлексій” стануть зайвими і “на-вуха-навішальними”

П.С.: А фільм “Sleepless in Seattle”, хоч він і з 1993, все одно – один з улюблених. Настрій у нього – той що треба.